Початок княжіння Володимира, сина Всеволодового

Володимир Мономах сів у Києві в неділю. Зустріли ж його митрополит Никифор з єпископами [Лазарем, Феоктистом та Амфілохієм] і з усіма киянами з честю великою. [І] сів він на столі отця свойого і предків своїх, і всі люди раді були, а заколот улігся.

Половці ж, почувши про смерть Святополкову і зібравшись, прийшли до [города] Вира. Володимир тоді, зібравши синів своїх і синівців, пішов до [річки?] Виру і з'єднався з Олегом [Святославичем]. А половці втекли.

Того ж року посадив [Володимир] сина свого Святослава в 5 Переяславлі, а [другого сина], Вячеслава, в Смоленську6.

У сей же рік преставилася ігуменя Лазаревого монастиря, свята життям, місяця вересня в чотирнадцятий день, живши шістдесят літ у чернецтві, а од народження дев'яносто літ і два.

У сей же рік узяв Володимир за сина свого Романа Володарівну 7, місяця вересня в одинадцятий день.

У сей же рік Мстислав [Володимирович] заклав кам'яну церкву святого Миколи [Мирлікійського] на княжім дворі коло торговища в Новгороді.

Того ж року посадив [Володимир] сина свого Ярополка в Переяславлі 8.

[У] тім же році поставили Даниїла єпископом [у город] Юр'єв, а в Білгород — Микиту 9.)

7 У РІК 6622 [1114]. Проставився Святослав, син Володимирів, місяця березня в шістнадцятий ' день, і покладений був у Переяславлі, в церкві святого Михайла; тут бо отець дав йому стіл, вивівши його із Смоленська.

У сей же рік Мстислав заклав Новгород, більший од попереднього.

У сей же рік, при князі Мстиславі, закладена була Ладога із каменю на насипу Павлом-посадником.

Коли я прибув у Ладогу, [то] мені розповіли ладожани: «Якщо тут буває коли великий дощ, то знаходять діти наші очка скляні, і малі [і] великі, провірчені, а інші коло Волхова підбирають, тому що їх виполіскує вода» 2. Із них ото я взяв більше ста, і є вони різні. Коли ж я сьому дивувався, вони сказали мені: «Се не дивно. І досі в нас є ще старі мужі, що ходили за Угру і за Самоїдь, котрі самі бачили в опівнічних краях: спаде великий дощ, і в тім дощі спаде маленька вивірка, ніби щойно народжена, а вирісши, вони розходяться по землі. А іще буває інший дощ, і спадають у ньому оленятка маленькі, і виростають вони, і розходяться по землі». Сьому ж мені є свідком Павло ладозький і всі ладожани.

Якщо ж хто сьому віри не йме, хай прочитає «Хронограф» 3. У цесарювання Проба 4, [володаря римського], коли [якось] був дощ і гроза велика, випала пшениця, з водою многою змішана, і, її зібравши, [люди] насипали великі засіки. Так само і при Авреліані, [цесареві римському], крихти срібні випали, а в Африці упали три камені превеликі5.



«А після того, як був потоп і розділено народи, став царствувати спершу Местром із роду Хамового, по ньому — Гермес, після нього — Гефест, — бо так Сварога назвали єгиптяни. Коли сей Гефест царствував у Єгипті, [то] в час царювання його упали кліщі з неба. [І] стали [єгиптяни] кувати оружжя, бо раніше від того вони палицями і камінням билися. Той же Гефест закон установив жінкам: виходити заміж за одного чоловіка і поводитись стримано. А якщо [котра] перелюбство чинить — він повелівав скарати [її], за що прозвали його богом Сварогом. Бо раніш від сього жінки чинили блуд, з ким ото [яка] хотіла, і займалися вони блудом, як скотина. овКоли вона народжувала дитя, [то] оддавала [його] тому, котрий був їй люб: «Се твоє дитя». А він справляв празник і приймав [його]. Гефест же цей закон одмінив і встановив одному мужеві одну жону мати, а жінці за одного чоловіка виходити заміж. Якщо ж хто [це] переступить, нехай вкинуть його в піч огненну. Через це прозвали його Сварогом, і восхваляли його єгиптяни» 6.

«А після цього царствував син його, на ймення Сонце, — що його зовуть Дажбогом, — сім тисяч і чотириста і сімдесят днів, — себто буде двадцять з половиною літ. Єгиптяни бо не знали іншого числення: ті по місяцю числили, а другі [...] 7 днями вели лік рокам; число ж дванадцять місяців вони узнали потім, відтоді, як стали люди данину давати царям. Цар Сонце, син Сварогів 8, себто Дажбог, був же мужем сильним. Почувши від когось [про] одну жону з єгиптян, що була багатою і сановитою, і про одного, який, захотівши блудити з нею, шукав її, намагаючись узяти її, він, [цар Сонце], не бажаючи порушити закону отця свого Сварога, узяв із собою кількох мужів своїх [і], узнавши час, коли вона перелюбствує, вночі напав на неї. Він не застав [того] мужа з нею, а її знайшов, коли вона лежала з іншим, з яким ото хотіла. Отож, схопивши її, він, [цар Сонце], і мучив [її], і послав водити її по землі з ганьбою, а тому перелюбникові одсік [голову]. І настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і стали його прославляти» 9.



Та ми не будемо наводити [цю] розповідь, а скажімо з Давидам: «Усе, що схотів, те сотворив господь на небі і на землі, в морі і в усіх безоднях, здіймаючи хмари од краю землі» '°. Бо це й був кінець землі, що про нього ми сказали раніш ''.

У РІК 6623 [1115], індикта . Зібралися брати, руськії князі, Володимир, званий Мономахом, син Всеволодів, і Давид Святославич, і Олег, брат його, і надумали вони перенести мощі Бориса і Гліба; бо вони спорудили були їм обом [у Вишгороді] церкву кам'яну на похвалу і почесть мощам їхнім і щоб положити [їх тут]. Спершу ж освятили | церкву кам'яну, [місяця] травня вперший день, у суботу, а назавтра, у другий день, перенесли святих.

І було зборище велике народу, що зійшовся з усіх сторін. [Прибув] митрополит Никифор з усіма єпископами — з Феоктистом чернігівським і з Лазарем переяславським, з єпископом ' Микитою білгородським і з Даниїлом юр'євським, і з ігуменами — з Прохором печорським, і з Сильвестром, [ігуменом] святого Михайла [Видобицького], і Сава [був, ігумен] святого Спаса [на Берестовім], і Григорій, [ігумен] святого Андрія [Первозваного, і] Петро кловський та інші ігумени, і освятили вони церкву кам'яну. А коли вони одспівали обідню, вони обідали в Олега [Святославича] і пили. І було вгощання велике, і годували убогих і прочан три дні.

А як настав ранок, митрополит, і єпископи,; ігумени облачилися в святительські ризи і, свічі запаливши, з кадилами запахущими прийшли до гробниць обох святих. І взяли раку Борисову, і встановили її на повіз, і поволокли [його за] вірьовки князі і бояри. Ченці попереду ішли зі свічами, попи за ними ішли, тоді ігумени, тоді єпископи перед домовиною, а князі з домовиною ішли межи оградами. І не можна було везти [її] через множество народу: вони ламали ограду, а інцгі навіть покрили були городські стіни і забрала, аж страшно було видіти [таку] силу народу. І повелів Володимир, ріжучи паволоки, мережива 2, [кидати їх і] біль 2 розкидати народу, а також срібняки кидати людям, які сильно налягли, — аби легко внести [домовину] в церкву, — і тоді ледве змогли ввезти [її] в церкву. І поставили домовину посеред церкви, і пішли по Гліба. Таким же чином і сього привезли і поставили коло брата.

Тим часом сталася суперечка межи Володимиром і Давидом та Олегом, бо Володимир хотів їх поставити посередині церкви і терем срібний спорудити над ними обома, а Давид і Олег хотіли поставити їх у дві закомари 3. «Де ото мій отець назначив», — сказав [Давид] , — на правій стороні, де й були зроблені їм закомари. І сказав митрополит і єпископи: «Киньте жереб. Хай де зводять мученики, тут їх і поставимо». І на це була згода. І поклав Володимир свій жеореб, а Давид і Олег свій жереб на святім | престолі, і вийнявся жереб Давидів і Олегів. І поставили їх у дві закомари тії на правій стороні, де нині вони обидва лежать. Перенесені ж були святі мученики [місяця] травня у другий день із дерев'яної церкви в кам'яну у Вишгороді.

Вони оба є славою князів наших і заступниками землі Руської, що знехтували славою світу сього, а Христа возлюбили. Вони зволіли по стопах його іти, овчата Христові добрії, які, коли їх тягли на заколення, не противились, ні втекли од насильної смерті і тому із Христом воцарилися у вічній радості. І, дар зцілення прийнявши од Спаса нашого Ісуса Христа, вони щедро подають [його] недужим, які з вірою приходять у святий храм їхній, поборників отчизни своєї.

Князі ж, і бояри, і всі люди празникували три дні. І воздали вони хвалу богові і обом святим мученикам, і тоді розійшлися кожен до себе.

Володимир же окував обидві домовини сріблом і злотом і прикрасив гробниці їх, і так само й закомари покував він сріблом і злотом. І поклоняються їм люди, просячи прощення гріхів.

У сей же рік було знамення: щезло сонце і стало, як місяць, про що говорять невігласи: «Сонце хтось з'їдає».

У сей же рік преставився Олег Святославич, місяця серпня в перший 4 день, а в другий [день] він похований був [у Чернігові] в [церкві] святого Спаса, коло гробу отця свого Святослава.

Того ж року Володимир спорудив міст через Дніпро.

У РІК 6624 [1116]. Приходив Володимир на Гліба [Всеславича], бо Гліб пустошив був Дреговичів і [город] Слуцьк спалив. І не каявся він про це, ні покорявся, а ще проти Володимира говорив, осуджуючи його. Володимир тоді, надіючись на бога і на справедливість, пішов до Мінська ' із синами своїми, і з Давидом Святославичем, і [з] Ольговичами. І взяв Вячеслав [Володимирович городи] Ршу і Копис, а Давид із Ярополком [Володимировичем] узяв на добичу [город] Друцьк. А сам Володимир пішов до Мінська 1.

І заперся Гліб у городі, а Володимир почав ставити хижу коло табору свого, навпроти города. Коли ж побачив [це] Гліб, ужахнувся він серцем. І став благати Гліб Володимира, шлючи од себе і послів. Володимир тим часом пожалкував за тим, що | проливається кров у пісні дні великого посту, і дав йому мир. Гліб же, вийшовши з города з дітьми і з дружиною, поклонився Володимиру. І мовили вони речі про мир, і обіцявся Гліб в усьому послухатися Володимира. Володимир тоді, усмиривши Гліба і провчивши його за все, дав йому Мінськ, а сам вернувся до Києва.

Ярополк же поставив город Желні2 дручанам, яких він забрав був у полон.

У сей же рік Мстислав Володимирович ходив на Чудь з новгородцями і з псковичами і взяв город їхній, що зветься Медвежа Голова. І погостів вони узяли без числа, і вернулися до себе з великою добичею.

У сей же рік пішов цесаревич [грецький] Леон Діогенович 3, зять Володимирів, на кир Олексія [Комнина], цесаря [грецького]. І здалося йому декілька городів дунайських, а в Дерестрі-городі підступно вбили його два сарацини, послані цесарем, місяця серпня в п'ятнадцятий день.

У сей же рік князь великий Володимир послав [воєводу] Івана Войтишича і посаджав посадників по Дунаю 4.

У сей же рік послав Володимир сина свого Ярополка, а Давид [Святославич] сина свого Всеволода на Дон 5, і взяли вони три городи: Сугров, Шарукань, Балин 6. Тоді ж Ярополк привів собі жону [Олену], красиву вельми, яського князя дочку, взявши [її] в полон.

[У] тім же році і Предслава Святославівна, черниця, преставилася 7.

[У] тім же році ходив Вячеслав [Володимирович] на Дунай з [посадником] Фомою Ратиборичем. Та, прийшовши до [города] Дерестра і не досягнувши нічого, вони вернулися.

У сей же рік билися половці з торками і з печенігами коло Дону 5.1 рубалися вони два дні і дві ночі, і прийшли в Русь до Володимира торки і печеніги.

У сей же рік проставився Роман Всеславич.

У сей же рік преставився Мстислав [Всеволодович], онук Ігорів.

[У] тім же році Володимир оддав дочку свою Огафію за Всеволодка [Давидовича].

У РІК 6625 [1117]. Привів Володимир [сина свого] Мстислава з Новгорода '. І дав йому отець Білгород, а в Новгороді сів Мстиславич [Всеволод], син його, внук Володимирів.

У сей же рік пішов Володимир на Ярослава Святополковича до [города] Володимира, [а з ним] і Давид Святославич 2, і Володар '•[Ростиславич], і Василько [Ростиславич]. І обступи|ли вони його в городі Володимирі, і стояли шістдесят днів. І вчинив [Володимир] мир із Ярославом, бо Ярослав покорився і вдарив чолом перед стриєм своїм Володимиром. І, провчивши його за все 3, Володимир повелів йому до себе приходити: «Коли я тебе позову». І тоді в мирі розійшлися вони кожен до. себе.

Тоді ж прийшли половці до Болгар 4. І вислав їм князь болгарський пити з отрутою, і, пивши, Аєпа, [син Осіня?], та інші князі [половецькі] всі померли.

У сім же році преставився Лазар, єпископ переяславський, [місяця] вересня в шостий [день] 5.

[У] тім же році прийшли біловежці6 в Русь.

У сей же рік узяв Володимир за Андрія, [сина свого], онуку Тугоркана, [хана половецького].

У сей же рік потрусилася земля, [місяця] вересня у двадцять і шостий [день].

Того ж року вивів Володимир із Мінська Гліба [Всеславича] 7 і церкву заклав на [ріці] Альті обом мученикам, [Борису і Глібу] 8.

Володимир послав сина [свого] Романа у [город] Володимир княжити9. '

Того ж року помер кир Олексій [Комнин, цесар грецький], і взяв цесарство син його Іоанн.

КОМЕНТАРІЇ

ПОЧАТОК

1 Слово «земля» (Руська, Половецька та ін.) вживається у літописі в значенні держави, території, народу, іноді — війська, раті.

2 У Лаврентіївському списку літопису (далі — Лавр.) «въ Киевh».

3 Подальші відомості про розподіл Землі між синами біблійного Ноя та про вавілонське стовпотворіння Нестор узяв в основному зі слов1яио-руського перекладу «Хроніки» Георгія Амартола, дещо додавши, а дещо скоротивши.

4 В Іпатському і Хлєбниковському списках літопису (далі — Іп. та Хл.) «всякоя»; треба «Асійскыя», бо в грецькому оригіналі Амартола тут говориться про Азію.

5 В Іп. і Хл. хибно «сhтьгола».

6 В Іп. хибно «Агаряньски», у Хл. «Аглянскы».

7 Буття XI, 2—9.

8 Про довжину нічого не сказано: можливо, що тут іде мова й не про ширину, а про обшир, периметр, і не залишків башти, а Есагіли — головного храму Вавілона і всієї Вавілонії.

9 Друга частина цього речення не має логичного зв`язку з першою і перенесена сюди із подальшої розповіді (під 898 р) про переклад книг слов`янською мовою.

10 Відомості про цю легендарну подорож Андрія на Русь є і в грецьких апокрифах про діяння апостола.

11 Додано з Лавр.

12 В Іп. «суть поляне кияне», у Хл. «суть поляне въ Кыеве».

13 Можливо, до Юстініана І, візантійського імператора, що зійшов на трон 527 p.

14 У Лавр. «сhдоша» (сиділи).

15 Відомості про різночасові походи і розселення болгар, угрів та обрів літописець запозичив із перекладу «Хроніки» Амартола. 7 серпня 626 p. обри та інші війська, союзники персів, ледве не взяли штурмом Константинополь, але Іраклія тоді тут не було.

16 Можливо, тих дулібів, що жили в басейні верхів1я Західного Бугу; є також думка, що тут ідеться про дулібів, які частково переселилися звідти в Паннонію.

17 В Іп. і Лавр. хибно «творяху кладу велику»; в Академічному і Радзивіллівському списках літопису (далі — Акад. і Радз.) «творяху краду велику»; «крада» — вогонь, вогнище.

18 Островами у давнину називалися, зокрема, віддалені краї взагалі.

19 Додано з перекладу «Хроніки» Амартола та її грецького оригіналу.

1 Індикт — візантійське літочислення п1ятнадцятирічними періодами; індикт має 15 років і розпочинається 1 вересня; ного визначають, ділячи дату від «сотворіння світу» на 15; остача, включаючи число 15, і буде індиктом.

2 Про це написано в анонімному продовженні «Хроніки» Амартола; з інших джерел також відомо, що напад русичів на Константинополь стався 18—25 червня 860 p., отже, в літописі дату походу було вирахувано за александріиським літочисленням (тут від «сотворіння світу» рахували не 5508, а 5500 років; 6360—5500=860). Візантійський імператор Михайло III П1яниця, син імператора Феофіла і онук імператора Михайла II Травла, зійшов на трон 21 січня 842 p. зовсім малою дитиною, а самостійним імператором став лише 856 p.

3 Дати ці вирахувано, можливо, на основі «Лhтописца вскорh» — твору візантійського історіографа Никифора, що являє собою короткий перелік подій та осіб від Адама до смерті автора; тут є хронологічні помилки.

4 В Іп. і Хл. хибно «до смерти Ярополчи»; у Лавр. «до смерти Святополчи», тобто Святополка Ізяславича; при розрахунках неповні роки заокруглено до повних; не всюди наведені в тексті дати відповідають дійсності.

1 Відомості про похід греків на Болгарію взято з продовження «Хроніки» Амартола, але там дати нема; при хрещенні Борис дістав ім1я Михайло.

1 В Іп. і Хл. «по бhлh. и вhверици»; у Лавр. «по бhлh и вhверицh»; тлумачили це місце по-різному; найімовірніше нове твердження, що біла вивірка — це зимовий горностай, бо в ті багаті на звірів часи данина білкою від диму (оселі) була б такою мізерною, що про це й згадувати було б не варто

1 В Іп. і Хл. «обилна», себто мала всього у достатку, насамперед хліба від родючої землі.

2 Весь епізод про запрошення варягів правити, про нібито варязьке походження самої назви «Русь», «Руська земля» — новгородського походження; встановлено, що іноземні хроністи називали нашу землю і народ «руссю» задовго до появи варязьких дружин у руських князів, бо назва ця — автохтонна, слов1янська.

1 Дату цього походу вирахувано, як доводять, за александрійським літочисленням (6374—5500= 874), але в розповідь внесено подробиці першого походу Русі на Константинополь 860 p. і, очевидно, другого 866 p. Михайло III П1яниця помер 867 p.

2 Єпарх (гр.) — тут: правитель Константинополя.

3 В Іп. «в рhку», у Хл. «въ море»; правильне друге читання, так і в продовженні «Хроніки» Амартола.

4 Додано з продовження «Хроніки» Амартола.

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола; за візантійським літочисленням це був початок 868 p.

1 Додано з Лавр.

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

1 Вежі — кочові житла на колесах. За угорськими джерелами, на чолі об1єднання семи угорських племен стояв тоді вождь Альмош; з ним був його син Арпад, засновник угорської королівської династії. Вийшли ці угри (чорні угри літопису) з прабатьківщини (басейну нижньої течії ріки Ками), близько 893 p. минули Київ, перевалили через Карпати і 896 р. уже з1явилися в басейні середнього Дунаю. Після смерті Арпада главою союзу угорських племен став його син Жольт (Золтан), а потім онук Такшонь.

2 Додано з Лавр.

3 Посольство в Константинополь до імператора Михаила III П1яниці було виряджено від одного Ростислава, моравського князя; напочатку не зовсім точна розповідь про слов1янські письмена далі спирається на «Житіє Мефодія».

4 Октаіх, Октоїх, чи Осмогласник — богослужебна книга, що містить літургійні співи, які виконують на вісім «гласів», чи розспівів.

5 Згідно з Євангелієм, напис над розіп1ятим Христом «Ісус Назарей, цар іудейський» було зроблено на хресті за наказом Пілата єврейською, грецькою і латинською мовами.

6 Псалом LXXXV, 9.

7 Діяння апостолів II, 4.

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

1 Кількість кораблів, можливо, перебільшена.

2 Затоку і гавань Константинополя Суд замикали, протягуючи ланцюг по морю між баштами, що стояли обабіч неї.

3 Углади (у Радз. «уклады» — або контрибуція, або щорічна данина.

4 В Іп. хибно «хлhбное», у Хл. «слебное», — ідеться про все, що було потрібне для утримання послів.

5 Місячина — провіант на місяць.

6 Вода в посушливому Константинополі мала велику вартість, а купання в лазні для греків було великою насолодою і навіть засобом лікування.

7 В Іп., Хл. і Радз. помилково «вашего».

8 Церкву монастиря святого Мами (Маманта) було збудовано не в самому місті, а за фортечною стіною північно-західного (Влахернського) району Константинополя біля правого (південного) берега затоки Суд (Золотого Рогу), поблизу старих Влахернських воріт; цими воротами, очевидно, і пропускали русичів у Цесароград.

9 Паволока — загальна назва міцної дорогої матерії — порфіри, парчі, багору та ін. — пурпурового кольору або витканої золотом чи сріблом на шовковій основі.

10 В Іп. і Хл., очевидно, хибно «повhсиша щиты своя»; у Радз. «повїси щить свои».

11 Узороччя — коштовності взагалі, зокрема тканини з вишитими візерунками, різьблені речі, ювелірні та ін.

1 Комета Галлея; була вона в перигелії (в найближчій до сонця точці орбіти) 19 липня 912 p.; відомості про неї взято з продовження «Хроніки» Амартола.

1 В Іп., Хл. і .Радз. «равно другаго свhщания, бывшаго при». Цими ж словами розпочинаються договори з греками 944 і 971 pp. Більшість учених приймає гіпотезу, що словом «равно» було перекладене грецьке to ison — копія, список, а наведений текст тлумачать так: «Список з другого договору, що укладений при...» Договір 911 p., як доводять нині, було укладено в Константинополі без попередніх переговорів у Києві і виготовлено на двох хартіях (пергаментах): 1. Хрисовул — затверджена Леоном і Олександром грамота, призначена для Олега; 2. Доповнена (чи тотожна?) клятвена грамота руських послів для грецької сторони; з цієї грамоти до від1їзду з Цесарограда руські посли одержали копію, переклад якої, недоладно зроблений, зрештою, невідомо ким, де і коли, потрапив до літопису.Є також ґрунтовна аргументація, якої дотримуємось, що слова «равно другаго свhщания, бывшаго при» слід перекладати так: «Згідно з другою угодою, що відбулась при...» і що цими словами говориться про другу, попередню, прелімінарну угоду-нараду в Константинополі між представниками Візантії і Русі, на якій вироблялися пункти договору, котрі згодом остаточно формулювалися в даному договорі, підписувалися і затверджувалися. Такий порядок підготовки і укладання договорів — здавна узвичаєна, чинна й нині юридично-дипломатична процедура.

2 В Іп. і Хл. «да не кленется», у Радз. навпаки — «да кленется»; перекладаємо за Іп., хоча немає цілковитої певності щодо того, чи точно перекладено цю ключову статтю. Тому наводимо тут текст оригіналу за Іп.: «да єлико явь будеть показании явлеными. да имhють вhрноє о тацhхъ явлении. а ємуже начнуть не яти вhры. да не кленется часть та. иже ищеть неятью вhры. да єгда клянется по вhрh своєи. будеть казнь яко же явится съгрhшение». Переклад темного тексту договору Олега з Греками 911 р. є справою надзвичайно складною, а всім договорам присвячена ціла література, багато місць цих документів учені витлумачують по-різному.

3 Літра (лібра, фунт) — основна вагова одиниця римської і візантійської монетної системи (327, 45 г).

4 В Іп. і Радз., мабуть, хибно «приготовится», треба — «противится».

5 В Іп. і Радз. «обрящються», треба, вважаємо, «обрящеться».

6 В Іп. і Хл. хибно «нашему», у Радз. «вашему».

7 В Іп. і Хл. «въ ину страну (сторону)», у Радз. «въ ону страну»; вірне, вважаємо, читання Радз.

8 В Iп. і Хл. хибно «да не купять».

9 В Іп. «на дань», у Хл. «дань», у Радз. «на д[е]нь».

10 В Іп. і Хл. хибно «о Руси», у Радз. «оть Руси».

11 В Iп. і Хл. хибно «от», у Радз. «о».

12 Золотий, або солід — золота римська, потім візантійська монета, основна монетна і лічильно-грошова одиниця (4,55 г, 1/72 фунта).

13 Додано з Софійського списку.

14 В Іп., Хл. і Радз. «й удолжающихь»; слово це означає «які довго перебувають, які надовго залишаються»; див. під 997 p. про облогу Білгорода печенігами: «й оудолжишася остояче вь град[h] люди».

15 В Іп., Хл. і Радз. «възвратится»; без «не».

16 В Іп. і Хл. «сь творихом Ивановомь (Радз. «Ивановымъ») написанием»; давно зауважено, що тут невірно розбито. текст на слова; треба — «сътворихомъ» (учинили ми) «й ва» (і ви оба — двоїна) «новымъ написаниемъ» (новим написанням); цими словами підтверджується існування договору 907 p. як «старого», ранішога

17 Хартія — пергамент, відповідним способом вичинена шкура телят, ягнят чи козенят.1

18 В Іп., Хл. і Радз. «нашего», в Акад. «вашего»; оскільки було складено дві договірні грамоти — для греків і для русів, то, виготовляючи їх, треба було відповідно змінювати «ви» на «ми», «вами» на «нами» і навпаки, що в перекладі було зроблено непослідовно; такі самі помилки є і в тексті договору Ігоря з Греками 944 p.

19 В Iп. хибно «словомъ», у Хл. «послом».

20 Згаданий вище Константин договір не підписував. Цей Леонів син Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), з дитинства престолонаслідник, мав тоді всього шість років і три місяці.

21 В Іп., Хл. і Радз. «а в недhлю», «недели», хоч ясно, що тут ідеться про літочислення індиктами (див. прим. 1 до 852 р.); в літопис договір внесено під 912 р. за візантійським літочисленням.

22 Фофудія — особлива грецька матерія, з якої шили каптани з поясами, чи фофудоти; з середини XII ст. замість фофудій з1явилися оксамити (див. ще прим. 2 до 1115 p.).

23 Це число вирахувано від часу смерті Рюрика в 879 р

24 Додано з Радз. Розповідь про чарівництво Аполлонія Тіанського виписана з продовження перекладу «Хроніки» Амартола; місцями він важкий для тлумачення; наш переклад звірено з грецьким оригіналом.

25 В Іп. попсований текст «от лежащими на гробh трусъ», у Радз. «о лезащимъ на градh трусъ».

26 В Іп. «ополчать же тя и при березh си Орити», у Хл. «при брезh сі орнити», у1 Радз. «оплачеть же тя и при березh сыи Оронтии».

27 Додано з грецького оригіналу.

28 В Іп. і Хл. хибно «преславныя», у Радз. «православныя».

29 В Іп., Хл. і Радз. хибно «здhтельствуеть», «свидhтельствуеть».

30 Ідеться про фараона, якому, за Біблією (Буття XLI), бог наслав пророчі сни і цим дав знати про наступні сім років урожайних і сім неурожайних, голодних.

31 В Іп. і Хл. хибно «посредh же града», «посреди же города»; у Радз. «последи же родъ».

1 Зрозуміло, що Ігор став князювати відразу після смерті Олега, восени 912р.; запис про це під 913 p. свідчить про візантійське літочислення (початок року).

2 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

3 В Іп. і Хл. «заратишася», у Радз. «затворишася».

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

1 Відомості про ці два походи Симеона взято з продовження «Хроніки» Амартола.

1 Роман Лакапін, вірменин, професійний воїн-моряк, 919 p. здійснив у Візантії державний переворот, одружив чотирнадцятилітнього імператора Константина VII Порфірогенета зі своєю дочкою Оленою, і той примушений був спочатку проголосити Романа кесарем, а 17 грудня 920 р., про що говориться в продовженні «Хроніки» Амартола, коронувати його як співімператора; аж до 16 грудня 944 p., коли Романовісини Стефан і Константин у свою чергу скинули свого батька, вся влада перебувала в його руках.

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, де хибно наведено число індикта (2 замість 12), і тому в наш літопис їх внесено під 929 p.; подія була 6432 [924] p.

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

1 У Новгородському першому літописі (далі — Новг. І) тут сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду, і що було взято їхній город-столицю Пересічень.

1 Розповідь про цей похід Ігоря спирається на даних «Житія Василія Нового», продовження «Хроніки» Амартола та на народних переказах.

2 Кількість суден дуже перебільшено. Дату приходу русів джерела наводять різну — 10 червня, 18 червня (у продовженні «Хроніки» Амартола), 10 липня 941 p. Візантійські кораблі зустріли Ігореву флотилію біля входу в Босфор 8 червня, застосували грецький вогонь — вибухову суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти на ін., що горіла й на воді; . її метали з труб-сифонів, укріплених у позолоченій пащі лева, що була встановлена на носі корабля.

3 Додано з продовження «Хроніки» Амартола.

4 В Іп. і Хл. хибно «изъламляху»; у Лавр. «изимахуть».

5 Доместик — тут; командуючий східними військами Візантії.

6 Стратилат — воєначальник.

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, але 15 індикт, що припадав на 6435 [927] p., літописець помилково відніс до 6450 [942] р. Симеон з 918 (919) p. був уже не князем (ханом) болгарським, а царем.

1 Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

1 Цей договір, за найновішими дослідженнями, укладено в Константинополі після попередніх переговорів візантійських послів у Києві з Ігорем. Грамоту, затверджену в Цесарограді руськими послами і купцями, було доставлено в Київ, де її утвердив присягою Ігор, і відіслано назад у Константинополь через візантійських послів, які натомість вручили в Києві руському князеві хрисовул (затверджену імператорську грамоту); копія грамоти руських послів залишилася на Русі, і переклад її було внесено в літопис.

2 Додано з Лавр.

3 Бирич — адміністративно-судовий виконавець.

4 В Iп. і Хл. хибно «словомъ»; у Лавр, «сломъ».

5 В Іп., Хл. і Лавр. Помилково "ваше"

6 В Іп.. Хл. і Лавр. Помилково "вашего"

7 Додано з Лавр.

8 В Іп. і Хл. хибно «от рода вашего»; у Лавр. «отъ города вашего»; ідеться про Константинополь.

9В Іп., Хл. і Лавр., мабуть, помилково «вамъ».

10 Статтю цю в літописі сформульовано не зовсім ясно, і тлумачать її по-різному. Тому подаємо текст за оригіналом Іп. «о Корсуньсции сторонh. колко же єсть городь на той части да не ймуть власти князи Рускыи. да воюеть на тhхъ сторонахъ. а та страна не (у Хл. «да не») покоряется вам. и тогда ащє просит, вой от насъ князь Рускыи. дамы ему елико ему будет требh. и да воюет».

11В Іп., Хл. і Лавр. хибно «все».

12 Додано з Акад. і Радз.

13 В Іп. і Хл. «и да будуть рабі»; у Лавр. «и да будеть рабъ».

14 Роль обруча (обручки, браслета) як зброї полягала в тім, що, надітий на руку, він удержував м1язи від розтяган ня і захищав від удару меча; такі бронзові ребристі обручі відомі археологічне.

15 В Іп. і Хл. «все», «вьсю»; у Лавр. "се", си"

1 Дата ця була вже попереду; там її, можливо, подали за візантійським літочисленням (період з 1 вересня 944 p. по 31 серпня 945 р.), тут же, вдруге — за давньоруським календарем, і стосується це подій з березня 945 р. по березень 946 p.; тільки в такому разі можна було тут говорити про те, що сталося восени 945 p.

2 Отроки — молодші князівські дружинники (не обов1язково молоді за віком).

3 Новг. І під 922, 940 і 942 pp. повідомляє, що Ігор віддав своєму воєводі данину, яку стягували з деревлян і уличів, а це викликало нарікання Ігоревої дружини: «ее далъ еси єдиному мужевh много».

4 Грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив1язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.

5 Кормилець — вихователь, «дядько» юного князя; кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів.

6 Мстиша — Мстислав; словами «той самий» («то же») літописець пов1язує цю розповідь з убивством у 975 p. Олегом Святославичем цього, очевидно, сина Свенельда, який там має прозвище Лют (Лютий).

7 В Iп. «жону» закреслено і новим почерком виправлено на «княгиню»; у Лавр. «жону».

8 Доместик (демественик) — тут: керівник церковного хору.

9 Терем — характерна кругла будівля (ротонда) княжого палацового ансамблю Х—ХІІІ ст.; інші палаци мали вигляд витягнутих прямокутників. Де стояв цей терем, див. прим. 1 до 1039 p.

10 Додано з Лавр.

1 В Iп. і Хл. «клhти и одрины»; слово «кліть» означало хату, хижу, кімнату; «одрина» — хлів, стодола, хата, зокрема кімната другої половини хати, холодна, «чиста», де жили влітку і яка правила також за комору.

2 Iп., Хл. і Лавр. «идета» (двоїна теперішнього часу).

3 Устави і уроки — різні, встановлені княжою владою, данини, податі і повинності.

1 Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд, громадили данину та ін.

2 Оброк (пізніше — чинш) — різновид феодальних поборів у натуральній формі (продуктами); згодом оброк стягували грішми.

3 В Іп. і Хл. «знамения»; це — знаки-тавра княжої і боярської власності на землю, ловища та ін., зроблені на деревах, стовпах, каменях тощо.

4 В Iп., Хл. і Лавр. «мhста»; очевидно, йдеться про земельні угіддя.

1 Про подорож Ольги до Константинополя детально розповідає і сам Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), наводячи, зокрема, дату першої аудієнції в нього і дату від1їзду Ольги.

2Додано з Лавр.

3 Ідеться про біблійних отроків Ана-нію, Азарію та Мисаїла, які нібито не згоріли у полум1ї печі, куди їх звелів кинути вавілонський цар Навуходоносор.

4 Це уривок із молитви, яку співають під час схрещення за православним обрядом.

5В Іп. і Хл. «видhть»; у Лавр. «видh».

6 Притчі Соломона VIII, 17. Тут і далі в численних місцях літопису цитати з Біблії не зовсім відповідають канонічному церковнослов1янському перекладу; текст нерідко переказується, трансформується, адаптується, комбінується тощо. У перекладі дотримуємося літописного тексту, виправляючи лише явні недоречності й помилки.

7 Притчі Солом. І, 20—22.

8 Там же, XIII, 20.

9 Там же, II, 2. І

10 Там же, VIII, 17.

11 Єванг. від Іоанна VI, 37.

12 До поч. XVIII ст. протока—правий рукав Дніпра, Почайна була київською гаванню; вона порівнюється з затокою Судом — гаванню Цесарограда (див. прим. 2 до 907 р.). У літописі, де сплелися дві версії про подорож Ольги до Константинополя, виразно виступає незадоволення княгині тим прийомом, який влаштував їй візантійський імператор; вона, зокрема, була змушена дов го чекати аудієнції в Константина, і «дари многі», які він дав їй, насправді були мізерними.

13 Перше послання Павла до корінфян І, 18.

14 Псалом LXXXI, 5.

15 Ісайя VI, 10 або Єванг. від Матфія XIII, 15.

16 Притчі Солом. XI, 18.

17 Там же, I, 24—25, 29—30.

18 Вихід XXI. 17.

19 Притчі Солом. IX, 7—8.

1 Пардус — гепард, хижак із родини котячих; приручений пардус був мисливським звіром.

965

1Додано з Лавр.

968

1 У Хл. виправлено на «второе».

2 Додано з Лавр.

3 Це речення тут явно не на місці. Слова «відступили печеніги од города» мали б звучати як «обступили печеніги город», і все речення повинно б стояти на початку розповіді про облогу Києва після слів «і не можна було вийти з города, ні вісті послати». Як гадають, неув1язка ця сталася тому, що народну легенду про хлопця з уздечкою і про братання печенізького князя з воєводою Претичем внесено до літопису пізніше.

1 Ясно, що за християнською традицією Ольгу було поховано в одній із споруджених нею церков у Києві; слово «мhсто», місце (чи уготоване місце) означає до того ж єпископський амвон (рундук), який під час архієрейської служби встановлюється посеред храму. За даними Іакова Мніха (XI ст.), останки Ольги її онук Володимир Свя-тославич переніс у Десятинну церкву, де вони покоїлися у невеликому кам1яному саркофазі з віконцем наверху.

2 Премудр. Солом. III, 1.

3 Притчі Солом. XXIX,

4 Премудр. Солом. Ill, 4. 3

5 Перша Кн. Царств II, 30. Псалом CXI, 6—8. Премудр. Солом. V, 15—16.

971

1 Тобто столицю Візантійської імперії Константинополь.

2 Грецький історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, залишив опис зовнішності цього руського князя: «На вигляд він був таким: середній на зріст, ні надто високий,,ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, вставленим між ними. Одіж на ньому була біла, яка нічим, окрім чистоти, не відрізнялась від одягу інших».

3 Святослав дійшов тоді до города Аркадіополя.

4 У літописі заголовок-вступ договору дуже заплутаний, і тлумачать ного по-різному. Процедура укладання цього договору нині уявляється такою: один екземпляр його, призначений для руської сторони, було складено в таборі Святослава від імені Візантії в присутності її посла (синкела; це — найближчий радник патріарха); потім для грецької сторони у ставці візантійського імператора зі слів руських послів було зроблено інший список», затверджений їхніми печатями; до літопису внесено, очевидно, переклад копії грецького запису, зробленого в таборі Іоанна Цімісхія, цього чергового узурпатора, що укріпився на троні, оженившись на овдовілій Феодорі, дочці Константина VII Багрянородного.

5 Тобто, «щоб ми стали жовтими», «щоб ми померли»; «золото се» — золота дощечка для письма (пінехруса).

6 Колізії, другого походу Святослава на греків зображено в літописі у яскравій художній формі, але не зовсім ясно і неточно з історичного погляду. Похід був не переможним для Русі, а невдалим, і це підтверджує текст договору Святослава з Греками. За візантійськими джерелами, Святослав запропонував мир на другий день після битви під Доростолом, що сталася 21 липня 971 p.

1 За Уваровським списком літопису, на цій чаші було зроблено напис: «Чюжихъ желая своя погуби».

975

1 В Iп. і Хл. хибно «Лотъ»; у Лавр. «Лютъ» (див. також прим. б до 945 р.).

977

1 В Iп. «внесъше»; у Лавр. «внесоша», — неясно куди; в Радз. і Акад. «вынесоша».

2 Ковер — різновид килима.

980

1 У Лавр. під 1128 р. про сватання Володимира говориться ширше. Там Рогнідь зневажливо заявляє, що вона «не хоче роззути Володимира» як «робичича», тобто сина рабині, — натяк на те, що Володимир був нешлюбним сином Святослава від Малуші, улюблениці Ольги. За цю зневагу Добриня, брат Малушин, вуйко Володимирів, помстився: Рогволода і його двох синів було вбито, а Рогнідь силою взято за Володимира, який тут же пішов походом на свого брата Ярополка, жениха Рогніді. Рогнідь народила Володимирові Ізяслава, але набридла чоловікові, який, до того ж, мав інших жінок. Рогнідь вирішила відплатити за батька, себе, братів і якось уночі хотіла зарізати Володимира. Той постановив убити її, але мати дала Ізяславові меч, і коли Володимир зайшов до покою, син виступив уперед і сказав: «Отче, ти думаєш, що прийшов [сюди] один», — тобто попереджуючи, що він може помститися за матір. Задля сина бояри відрадили Володимирові вбивати Рогнідь, сказавши дати їй із сином отчину, що князь і зробив. За це горе Рогнідь прозвали Гориславою. Але «відтоді підіймають онуки Рогволода меч на Ярославових онуків», — говорить літописець, щоб пояснити ворожнечу між нащадками Ізяслава полоцького і Ярослава Мудрого (хоча за Іп. Ізяслав і Ярослав, як і Мстислав та Всеволод, були синами Рогніді). За дослідженнями, епізод сватання (від слів «І сів він у Новгороді» до «Рогнідь узяв за жону») є пізнішою вставкою під 980 p.; його слід віднести до другої пол. 969 — поч. 970 p. (див. текст під 970 p.).

2 Псалом XL, 10.

3 Псалом V, 10—11.

4 Псалом LIV, 24.

5 Родень — форпост на півдні Київської Русі — був дуже укріпленим городом, і розбудовано його у другій пол. X ст. Вважаємо, що це діло могутнього і діяльного Святослава, а не його досить безбарвного сина Ярополка, маріонетки в руках воєвод. Можна висловити твердження, що офіційно Родень (від слова «родьный» — рідний або від слова «родъ» — гора) називався Свято-славлем, так найменований, за традицією, на свою честь князем-будівничим. Треба думати, що саме цей город згадує у своєму «Поученні» Володимир Мономах. У 1086—87 pp. він ходив із Переяславля на Правобережжя Дніпра проти половців, відвідавши руські городи Святославль, Торчський, Юр1єв і Краен, їх (досі, крім Святославля) зіден-тифіковано; всі вони розташовані в одному невеликому районі Поросся.

6 Куна — грошова одиниця (первісно — хутро куниці) і основа грошової системи стародавньої Русі, що уже в XI ст. була такою: гривня (49, 25 г срібла) = 20 ногатам =25 кунам =50 різаням=100 (150) віверицям.

7 Очевидно, село це перейшло потім до Рогнідіної дочки Передслави і звідси дістало свою назву.

8 В Іп. ім1я «Станислав» вписано на середньому полі проти виноски до слова «Святослава», у Хл. «Святослава и Мьстислава».

9 Руські й іноземні джерела, а також результати наукових розвідок нині подають таку картину шлюбних зв1язків Володимира Святославича. Першою жоною його, за даними ісландських саг та Іоакимівським літописом (Татіще-вим), була варяжка Аллогія (Аурлог1я, Олава), мати найстаршого Володимирового сина Вишеслава (в Іп. і Лавр. вона названа чехинею). Другою жоною він силоміць зробив Рогнідь, дочку полоцького князя Рогволода (у Лавр., як зазначалось, її названо ще Гориславою; за Тверським літописом, пізніше вона стала черницею під ім1ям Анастасії). Від Рогніді Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Мстислава, та двох дочок. Старша, Передслава, була, за Татіщевим, жоною чеського князя (Болеслава III Рудого); твердження це нічим більше не підкріплено, але вчені ного й не заперечують; тоді це була його, очевидно, друга жона. Молодшою була (Премислава), яку, за Татіщевим та угорськими джерелами, видали за угорського принца Ласло Сара Лисого; судячи з хронологічних розрахунків, це булс його, очевидно, друга жона. Водночаї Володимир присилував стати його жонок вагітну удову (грекиню) убитого ним старшого брата Ярополка, сина Свято слава від невідомої нешлюбної жони від грекині Володимир мав не своп сина Святополка-Петра Окаянного. Ще одна його жона, чехиня Малфрідь, на певне, княжого роду, була матір1ю Свя тослава, який народився раніше ви Мстислава у Рогніді, і. очевидно. Стані слава, що з1явився на світ після Бориса і Гліба. Невідома на ім1я жона-болгариня, теж, слід думати, князівського походження, народила двох синів — Бориса-Романа та Гліба-Давида. 989 p. Володимир узяв шлюб (уже за християнським обрядом) з Анною, дочкою візантійського імператора Романа II. Після смерті Анни в 1011 p. Володимир одружився (за німецькими джерелами) з дочкою німецького графа Куно Енінгенського (фон Енінген) на ім1я, очевидно, Аделлю, яка народила дочку Добронігу-Марію, згодом видану за польського князя Казимира І Відновителя. Отже, всього відомо не шість, як сказано в літописі, а сім жон Володимира. Він мав іще двох синів — Позвізда, можливо, від болгарин!, який народився після Станіслава, та Судислава (від якої дружини — невідомо). Була у Володимира, за дослідженнями, очевидно, ще одна дочка, невідома на їм я і невідомо від якоїжони; її, «слов1янку», видали, за німецькими джерелами, за німецького (півиічно-саксонського) маркграфа Бернгарда II, який оженився вдруге. Можна не сумніватись, що у Володимира були ще й інші діти, зокрема, від численних наложниць.

10 Псалом CXLIV, 3.

11 Притчі Солом. V, 2—6.

12 В Iп. і Хл. хибно «устьну».

13 Притчі Солом. XXXI, 10—31.

1 Сіни — галерея (веранда) на стовпах.

2 Є гіпотеза, що історію про вбивство варягів-християн первісне було вміщено під 980 p. після слів «І став княжити Володимир у Києві один».

3 Осія, ІІ, 23

4 Псалом XVIII, 5.

1 Повіз — обов1язок возити за розпорядженням князя різні вантажі, насамперед сільськогосподарські продукти, або давати для князя чи його людей коней у підводу.

1Колодники — полоняники, забиті в дерев1яні кайдани-колодки.

1 Німцями на Русі називали — і в давнину, і пізніше — всяких іноземців; тут ідеться про італійців-католиків; папою римським тоді був Іоанн XV.

2 Перше посл. Павла до корінфян X, 31.

3 Єванг. від Матфія XXVI, 26—28.

4Подальшу велику розповідь філософа, що переростає в популярний у християнсько-учительній літературі діалог, де проповідник-християнин відповідає на короткі запитання царя-поганина і викладає йому основи християнства, скомбіновано з біблійних цитат, доповнених деякими апокрифічними та іншими деталями. У примітках до цієї розповіді подаємо джерела опорних її моментів, за якими легко знайти і джерело того чи іншого тексту.

5 Ісайя XIV, 13—14.

6 За християнським ученням, міфічні ангельські чини діляться на три ієрархії, чи лики: вищий (серафими, херувими, престоли), середній (владарства, сили, власті) і нижчий (начала, архангели, ангели); десятий чин, воєвода небесних сил — архістратиг Михаїл; до нього це місце посідав Сатанаїл.

7 Цей текст — виклад першої глави Книги Буття.

8 Попереднє — виклад другої глави Книги Буття; додано апокрифічну деталь, що Адам із ангелами славили бога.

12 Виклад шостої, сьомої і восьмої глав Книги Буття.

13 Виклад одинадцятої глави Книги Буття: додано деталь про участь Неврода у побудові башти і апокрифічну репліку Євера.

14 Весь епізод про приношення жертв лісам, джерелам, рікам, де маємо відгомін руського поганства, і про кумиротворення — апокрифічний.

15 Виклад початку дванадцятої глави Книги Буття; Аврам тут має 75 літ; за Біблією, Сара була не дочкою, а сестрою Арана, дочкою Фйрри; була вона сестрою (але від другої матері) і свого чоловіка Аврама.

15 Виклад початку й кінця шістнадцятої та початку двадцять першої глави Книги Буття; після 99 років життя Аврам був названий Авраамом.

9 Виклад третьої глави Книги Буття; додано апокрифічну подробицю про радість диявола з приводу прокляття богом землі.

10 Виклад четвертої глави Книги Буття з великим апокрифічним додатком про те, що Каїн не знає, як убити Авеля, що Адам і Єва плакали, що тіло Авеля було нетлінним і що поховали вони сина, навчившись цього у пташенят.

11 Виклад п1ятої і частково шостої глави Книги Буття.

17 Виклад початку і середини двадцять п1ятої, середини двадцять дев1ятої і кінця тридцять п1ятої глави Книги Буття.

18 Виклад матеріалу із глав Книги Буття XLVI. 26; XLVII, 9; XLVII, 28 та з Книги Вихід XII, 40; у Біблії рід Іакова числить 66 душ, а перебування євреїв у Єгипті визначено в 430 літ.

19 Виклад середини першої і початку другої глави Книги Вихід; з апокрифічною деталлю прослова єгипетських волхвів. Час володарювання фараона Рамзеса II обчислюють по-різному: 1317— 1251; 1301—1234; 1298—1232 pp. до н. е. та ін., і відповідно пересувають час царювання його сина Мернепти; приймаємо хронологію найновіших досліджень: 1290—1224 та 1224—1214 pp. до н. е.

20 Виклад середини другої, початку, середини та кінця третьої глави Книги Вихід; з апокрифічною історією про вінець фараона та про науку Моисея в архангела Гавриїла.

21 Розповідь про десять божих кар міститься в главах сьомій — дванадцятій Книги Вихід.

22 Виклад кінця тринадцятої і основних місць чотирнадцятої глави Книги Вихід.

23 Виклад кінця п1ятнадцятої, початку шістнадцятої глави, глави дев1ятнадцятої та 8-го і 28 віршів тридцять другої глави Книги Вихід.

24 Виклад першої половини двадцятої глави Книги Чисел, а також першої половини тридцять четвертої глави Книги Второзакония. Подальший старозавітний матеріал — це загальний виклад Книги Ісуса Навіна, Книги Суддів Ізраїлевих, Першої і Третьої Книги Царств.

25 Перша Кн. Царств VIII, 6. 2(5 Псалом СІХ, 3.

27 В Іп. хибно «въ Сурии», у Хл. «Самарій».

28 Третя Кн. Царств XII, 28.

29 Джерело цитати встановити не вдалося.

30 Так само.

31 Осія І, 4 — 6 ІХ, 17

32 Ієремія XV, 1.

33 Ієремія XLIV, 26.

34 Ієзекіїль V, 10—11.

35 Малахія І, 10—11 і II, 9.

36 Ісайя І, 25, 13—14.

37 Амос V, 1—2.

38 Малахія II, 2.

39 Ісайя LI, 4—5.

40 Ієремія XXXI, 31—32.

41 Ісайя XLII, 9—10; LVI, 5, 7; LII, 10.

42 Псалом CXVI, 1.

43 Псалом СІХ, 1.

44 Псалом II, 7.

45 Ісайя XXXV, 4; IX, 6—7; VII, 14.

46 В Іп. хибно «моглъ», у Хл. «менши».

47 В Іп. «быта князь их», у Хл. «иже пасет люди моа».

48 Міхей V, 2—3.

49 Варух III, 36—38 (Іеремії ці слова приписані помилково).

50 Джерело цитати встановити не вдаюся.

51 Захарія VII, 13.

52 Осія XII, 9 (цитата видозмінена).

53 Ісайя III, 9—12; L, 5—6.

54 Ієремія XI, 19.

55 Второзакония XXVIII, 66.

56 Псалом II, 1.

57 Ісайя L1II, 7.

58 Перша Кн. Ездри VI, 12.

59 Псалом LXXXI, 8.

60 Псалом LXXVII, 65.

61 Псалом LXVII, 2.

62 Псалом IX, 33.

63 Ісайя ІХ, 2.

64 Захарія ІХ, 11.

65 Єванг. від Луки І, 26—31; хронологія — 5500 років подана за александрійським літочисленням (див. прим. 2 до 852 p.).

66 Єванг. від Матфія II, 1—5, 16, 14, 19—20, 23.

67 Ісайя L1II, 4. 18 Єванг. від Матфія III, 6, 16—17.

69 Єзанг. від Іоанна XIX, 12; у 14— 37 ррі римським імператором був Тіберій.

70 Єванг. від Луки XXIII, 33, 44, 46.

71 Єванг. від Матфія XXVII, 51—52, 60, 64; XXVIII, 19.

72 Єванг. від Луки XXIV, 49, 51—53.

73 Тут в Іп. вирвано один аркуш, що мав іти після аркуша 40 зворотного (80 с.). Текст є в Лавр. і Хл.; перекладаємо за Хл. і друкуємо з втяжкою.

74 Тобто древа, на якому розіп1ятий праведник — Христос; хрест іще називається в літописі «крьстьноє дрьво», «животьноє дрhво» — животворящий хрест.

75 Джерело цитати встановити не вдалося.

76 Буття 1, 2.

77 Кн. Суддів VI, 37, 39—40. У літописі про цей біблійний епізод сказано скорочено і тому не зовсім зрозуміло. Гедеон, випробовуючи бога, чи справді він має намір спасти ізраїля, спершу вимагав, щоб уночі роса впала лише на вовну, а на всій землі щоб було сухо, а на другу ніч вимагав зробити навпаки.

1 Далі в Хл. прогалина, яку заповнюємо за Лавр., узявши цей текст у круглі дужки.

2Після цього продовжується текст Іп., який написано вже іншою рукою.

1 Цистерни.

2 Константинополю.

3 Додано з Лавр.

4 Оглашения — церковний потрійний (повчальний та покаяльно-сповідний) чин підготовки до хрещення.

5 В Іп. і Хл. хибно «рожениємь», «рожденіемь»; у Новг. І «нерождениемъ».

6 Термін «подібносущий» — духоборська (напіваріанська) єресь; його обстоював константинопольський єпископ Македоній, за що й був проклятий на другому вселенському соборі; канонічне — «єдиносущий».

7 В Іп. і Хл. хибно «проповhдаша»; у Лавр. «прокляша».

8 В Іп. і Хл. хибно «вь мирь»; ; Лавр. «в Римъ».

9 Особисто жоден із пап на жодному соборі )іе був. Папа Дамас навіть легатів (своїх послів) не прислав; на соборі лише читали його сувій, що містив віровизнання Римського собору, але й це послання Константинопольському собору безпосередньо адресоване не було. Папа Вігілій, скільки його смиренно не благали патріархи та єпископи, на п1ятий собор не з1явився, хоча в цей час перебував у Константинополі; на соборі лише читали його послання; легатів він не послав. Цесароградський патріарх не зміг прибути на перший собор у Нікею через старість. Не брали особистої участі в роботі сьомого Нікейського собору єпископи Політіан, Феодор та Ілля.

10 Псалом CXLIV, 3—4.

11 Ісайя XXIX, 18. 12 Вихід ХХХ111, 19.

13 Псалом CXLIV, 3, 4, XC1V, 1, 2; CXVII, 1 або 29.

14 В Іп. і Хл. хибно «идолъслужитель»: у Лавр. «идолъ суєтних».

15 Псалом XCV, 1—4; CXLIV, 3. 1" Єванг. від Луки XV, 10.

17 Ієзекіїль XXXVI, 25.

18 Міхей VII, 18—19.

19 Поел. Павла до римлян VI, 3, 4.

20 Друге поел. Павла до корінфян V,91 17 і його ж до римлян XIII, 11, 12; V, 2; VI, 22.

21 Псалом II, 11.

22 Псалом СХХІІІ, б, 7; IX, 7, 8.

1 В Іп. і Хл. це речення стоїть не на своєму місці (після першого «воювати три роки»); у Лавр.— правильно.

2 В Іп. тут і далі «вола»; у Хл. і Лавр. «быка».

3 Додано з Лавр.

4 Додано з Лавр. Переяславль згадується ще 907 р., у договорі Олега з греками. Очевидно, легенда про Кожум1яку (Кирила, Микиту, Яна) виникла за часів Володимира і була внесена в літопис під 993 p. пізніше, коли складалася «Повість минулих літ».

1 Додано з Лавр.

2 Перевара — посудина, в якій варили мед (напій).

3 Єванг. від Матфія V, 7.

4 «Єванг. від Луки XII, 33.

5 Єванг. від Матфія VI, 19—20.

6 Псалом СХІ, 5.

7 Притчі Солом. XIX, 17.

8 В Іп. і Хл. «по градомъ»; у Лавр. «по городу».

9 Гридниця — велика зала (мабуть, окреме приміщення), де перебували гриді — дружинники-охоронці князя.

10 В Іп. «Ондроникомъ»; у Лавр. «андрихомь».

11 В Іп. і Хл. «єпископ»; у Лавр. «єпископи».

12 Віра — грошова кара за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини; плата ця йшла князеві.

1 В Іп. і Хл. «вhрхъние»; верхньою землею називалася Новгородська земля; низовською новгородці називали Київську землю.

2 Лукно — діжечка з лубу.

3 Медуша — приміщення для зберігання меду (їжі і напою).

4 Додано з Лавр.

5 В Іп., Хл. і Лавр. помилково — «въ градh», «въ градhх», «в городhхъ».

6 Корчага — велика глиняна посудина, типу широкої низької амфори, з вузьким горлом.

1 В Іп. і Хл. «принесени святий»; у Лавр. «перенесени святий»; тут явна помилка; у Новг. І маємо «принесени си», а в Новг. V додано «князи», тобто мовиться про померлих у попередні роки князів і княгинь; у 1044 p. сюди перенесуть останки Ярополка і Олега Святославичів; за дослідженнями, в Десятинній церкві була похована й Анна, шоста жона Володимира Свято-» славича.

1 Додано з Лавр.

1 Події ці тлумачать так. Святополкові, який у час смерті Володимира перебував у Києві, треба було виграти деньдва, аби влаштувати справи захоплення престолу. Він приставив сторожу до покійного батька, щоб приховати його смерть. Але бояри, противники Святополка і прихильники Бориса, вивезли тіло Володимира, і всі кияни дізналися про його кончину.

2 Римсько-візантійський імператор Константин проголосив християнство офіційною релігією Римської імперії, за що був прозваний Великим і визнаний за святого. Володимир Святославич, що запровадив християнство на Русі, тому й порівнюється з Константином.

3 Поел. Павла до римлян V, 20.

4 Премудр. Солом. XI, 17.

5 Ієзекіїль XXXIII, 11.6

6 Ієзекіїль XXXIII, 12—16, 20.

7 Єванг. від Матфія IX, 13.

8 Діяння апостолів X, 31.

9 Натяк, очевидно, на те, що Володимира не канонізовано як святого, бо далі літописець свідчить, що пам1ять його бережуть руські люди.

10Додано з Лавр.

11 Притчі Солом. XI, 7; слово курсивом додано з Лавр.; у літопису подано зворотний афоризм, бо в Біблії сказано: «Із смертю людини нечестивої зникає надія».

12 Цей заголовок в Іп. зі знаком виноски приписано внизу новим почерком.

13 Притчі Солом. І, 16, 18, 19.

14 Псалом III, 2.

15 Псалом XXXVII, 3, 18.

16 Псалом CXIII, 1—3.

17 Псалом XXI, 13, 17; VII, 2.

18 Імена відомі з «Саги про Еймунда».

19 Друга кн. Параліпоменон XVIII, 19, 20.

20 Псалом LVII, 2—5.

21 Додано з Погод, «на оусть тмы»; у Хл. це виправлено (хибно) на «оустьи смhдыни».

22 Від устя тепер висохлої річки Смядині до Смоленська приблизно 3 км

23 Псалом СХХХІІ, 1.

24 Псалом IX, 18.

25 Псалом XXXVI, 14; X, 2; XXXVI, 15, 20.

26 Псалом II, 3—7.

27 В Iп. «пути плоды» у Хл. «труда плоды».

28 Притчі Солом. I, 26, 31.

29 Імовірне місце поховання Святослава — пагорб Могила Святослава. У Никон. відзначено, що в нього був син Ян (Іван). Судячи з маршруту втечі, можна з великою1 вірогідністю припускати, що Святослав був одружений з невідомою на ім1я дочкою угорського князя (принца) Гейзи; їх у Гейзи (за угорськими джерелами) було три, шлюбні зв1язки їх відомі; тоді це буде четверта (друга по старшинству). Є давня гіпотеза, що й брат Гейзи Михаи жоною мав якусь руську княжну.

30 Даниїл V, 21.

31 Ісайя І, 6.

32 Екклезіаст X, 16.

33 Ісайя III, 1—5.

34 Kopзнo — накидка, плащ на хутрі або оторочений хутром.

35 В Іп. «на Рокъмъ»; у Лавр. «на Рокомъ».

36 У Хл. і Лавр. числа убитих нема. а в Іп. його приписано внизу сторінки (з виноскою).

37 Про це вже говорилося вище. Бориса убили 24 липня. З убивством Гліба Святополк, ясно, не гаявся, отже послав до нього гінця 24 чи 25 липня. Про цього таємного гінця дізналася Передслава і тоді ж треба було й собі блискавично організувати таємну місію) послала вістку про все Ярославові. Гонець (один чи два), міняючи коней і долаючи за добу 150 км чи й більше, прибув до Новгорода напередодні першого Спаса (1 серпня).

38 У Хл. число варягів становить шість тисяч: кількість війська Ярослава в Іп. дуже перебільшено; за Новг. І (Комісійний список), у Ярослава було чотири тисячі воїв — тисяча варягів і три тисячі новгородців.

39 Дізнавшись про вбивство Бориса, Ярослав відразу рушив у похід, витративши кілька днів на збір. У літопису далі багаторазово простежуються факти, що християнізовані князі вирушали в походи, а по можливості розпочинали й вирішальні битви, у великі християнські свята або в день свого патрона-покровителя. Перебіг подій, як і до певної міри слова «призвавши [на поміч] бога», дають підставу для твердження, що Ярослав, спасаючись від можливої загрози з боку Святополка, виступив проти нього саме на Спаса Преображення, б серпня 1015 p., після урочистого богослужіння. Прибуття його до Любеча подано вже під 1016 p., тобто на початку вересня (початок візантійського нового року). Розрахунки відстані від Новгорода до Любеча і звичайного темпу походу (ЗО—40 км за добу) визначають тривалість путі у 25—ЗО днів. Обабіч Дніпра війська стояли три місяці — у вересні, жовтні і листопаді, до заморозів.

40 Додано з- Акад.

1Додано з Новг. 1.

2 Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно.


4279684275988303.html
4279713098833386.html
    PR.RU™